і сказав мій Друг,
який прозирає світи:
не плач,
дерево неможливо вбити,
бо дерева живуть не тут –
серед потреб невгамовних
і нездоланних людських скрут
і я прозирнула на мить
істину, що наче відбилася у воді, –
безмежні ясні щасливі світи,
у яких дерева живуть насправді:
розкішні, пишні, вільні і завжди молоді
…не тут
дерева насправді живут(ь),
на Землю вони приходять за нами –
людьми – Божими сиротами,
улюбленими…
тільки не суттю своєю приходять,
а наче думками, болями наче
фантомними
як і ми…
це справді втішає, то чому ж я плачу,
коли повержене дерево бачу,
ліси дочасно потяті, беззахисні і молоді…
чи людину в біді...
15.03.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782324
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 15.03.2018
автор: Валя Савелюк