Я загублена в мандрах і в сутінках згорнутих слів…
Ти втратив мене повільно і тихо, поки долею йшов,
Опирався тривожним видінням, та забути мене не посмів
Бо шукав саме ту , що народить життя несказаних мов -
Пісню щастя йому заспіває, не вирвану з серця
Земними тортурами, як душа наважиться в путь.
Слід кривавий негоєних ран допоки не стерся,
Коханий... по той бік мене нехай очі твої зазирнуть
Саме там прочитаєш невтолимі бентежні молитви
Віршами до тебе на прозорих сувоях із снів
І знову весняними водами берег чекання залитий,
Щоб твій човен дістатися нашого щастя зумів.
© Олена Зінченко 15.03.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782288
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2018
автор: Zinthenko Olena