Давно це було. В погожу ясну днину,
Коли наш світ ще тільки розвивався,
Покликав Господь до себе на гостину
Країни всі, щоб вислухать їх разом.
І промовив тихим голосом поважним:
«Усіх сьогодні я запросив сюди,
Щоб послухати про біди і про щастя,
Чи може прохання схочте донести.»
Зачули гості цю мову, загуділи.
Такий на небі здійнявся тарарам!
Навперебій усі благали й просили,
Щоб Всевишній життя дав їхнім мольбам.
Мовляв, живуть весь час у бідності страшній -
Земля не родить й дощик оминає,
Народ голодний і лихий став, хоч ти вбий!
Ну як же жити у такому краї?
Просили золота, скарбів хоча б трохи.
Жалілись - нема на що їм зовсім жить
«Авжеж, - Бог каже, - коли такі нероби,
То порожня земля як буде родить?».
Раптом Господь голову повернув вправо
І бачить - в куточку дівчина стоїть.
У вишиванці красується, мов пава,
І дарма, що латка на латці висить.
«Дівчино, хто ти така? - Господь питає. -
Чому мовчиш, невже побажань нема?
Чи добре ідуть справи в твоєму краї?
Чому стоїш нині ти така сумна?»
Всевишнього промову зачуло дівча
Й очі з долівки підняло повільно.
Краса неземна у тих відбилась очах
Й коса до пояса спадала вільно.
На голові – вінок з колосся і волошок,
Погляд яснИй наче сонця промінець.
«Я – Україна. Чули про мене може?
Край відважних і волелюбних сердець.
На землі моїй красиві краєвиди,
Гарніше них - більш не знайдете ніде.
Тут душі і думкам є де припочити,
Тут пісень співає жито золоте.
Народ мій щедрий, чесний і працьовитий.
Землю він шанує із давніх-давен.
Не бояться діти на землі трудитись
І радіють тому, що вона дає.
Боже Всемогутній! Батьку Наш Небесний!
Я багатств і злота не буду просить.
Молю Тебе палко про маленьку щедрість -
Збережи синочків від кігтів війни.
Хай її страшної не буде у краї,
Хай батьки не плачуть через смерть синів.
Відверни нещастя. Я тебе благаю!
Спаси й захисти нас во віки віків».
Всевишній задумавсь й через мить промовив:
«Дякую тобі за мудрість і красу.
Я тобі дарую дзвінку пісню й мову,
І велич, і силу, і щастя сльозу.
Ти будеш багата скарбами земними,
Ти будеш відома у світі цілім.
На жаль, не минуть тебе боком війни,
Я буду поруч з кожним сином твоїм.
І нехай все злото забирають інші, -
Це не поможе як душі немає.
Тобі я вручаю дарунки цінніші.
Благословляю народ твого краю.
15.08.-14.10.2017
Руслана Ставнічук (с)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782066
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.03.2018
автор: Руслана Ставнічук-Остаховська