Стирати тебе із реальності насправді так легко, що аж страшно;
Видаляти тебе із себе, виявляється, вже набагато важче.
Ти стоїш наді мною мовчазливим нагадуванням безсмертної помилки:
Я у тобі захована чи в мені ти – знати цього навіть не хочеться.
Ми розтікаємось полімером по підлозі новонародженого Всесвіту,
Неоднорідної консистенції думки в голові – я справді хочу знати все?
Я не впевнена, чи ти – це ілюзія, а чи мої дії всьому причина;
Я не знаю, в чиє існування більше вірю: своє чи амазонського ламантина.
Стирати тебе із реальності так легко, що не помічаєш цього невдалого моменту;
Видаляти тебе із себе – ніби відривати руку, намертво приклеєну до стенду.
Ти зникаєш поміж вихру збаламучених атомів, а я усвідомлюю свої дії:
Так, вони були вірними: врешті-решт, ти був просто
шматком
моєї
мрії.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781803
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.03.2018
автор: Марічка Білих