Цей текст абсолютно непотрібний для вас. Хоча, можливо, вам також, як і мені, потрібно відчинити двері. Це, звісно, образна річ, але в кожного із нас є місця, в які ми боїмося заглядати. Це свого роду шафа, про яку ми забули. По сценарію, вона б мала бути в куточку і займати небагато місця, хоча в той час її присутність може бути ключовою серед всіх меблів.
В ній водяться скелети та повзають павуки серед брудної білизни. На її боковій стінці наклеєні старі порвані фото. На дні валяються аркуші різного кольору та формату. Пом’яті серветки. Целофанові обгортки. Купа пластмаси, скло і дзеркало.
Це все ви зробили власними руками. Напевно забули коли садили дерево, коли рубали його і створювали меблі. А далі… Притягли її по сходовій клітці і наповнили мотлохом. Самі, власними руками клеїли фото, які потім викидали в смітник. Засипали нотатками із щоденника. Створили власний шматочок хаосу в своїй «правильній» кімнаті.
Парадоксально, але коли підносили вогонь, щоб це все спалити, було жаль інших меблів та житла. В той момент перебільшували значення предметів, які ви зуміли побачити. Тіні ставали все більшими, а ви частіше грюкали дверима і врешті психували та закрили її на іржавий замок. Як казав дядько Ніцше: «Коли ти дивишся в безодню, безодня, дивиться в тебе».
Винести шафу з кімнати можете і ви самі, але з підтримкою це буде зробити краще. Пропоную вам винести її весняного дня. І не просто залишити на смітнику, а покопирсатися і протерти від пилюки кожну кісточку, а далі спалити все це лайно дотла. Навіть якщо інші люди готові підпалити її за вас, зробити це потрібно саме вам. Це має бути ваш вибір, а то все зроблять за вас і ви, прийшовши додому, зрозумієте, що всі речі з шафи дивним чином опинилися в комоді, який закритий тою самою старою колодкою.
Для чого це мені – спитаєте ви? Я просто вирішив відчинити двері. Ні кроку назад, маленький переляканий хлопчику.
© Хлопчик в куточку кімнати.
10.03.2018
#Вірші_в_КУТочку
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781374
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2018
автор: Kukhta Bohdan