Мої рани старі знов биті і рубані,
Мої діти, по світу розгублені,
Мої соколи, ворогом нищені,
Не прикриті ніким, незахищені...
Син з донькою в світах продались й купилися...
Чи дурману якого напилися?
Чия кров в ваших жилах гуляє?
Лиш Господь в небесах один знає
А мої розкровилися в серденьку рани,
Ким назветесь, як неньки не стане?
Спиш, Кобзарю, і кобза затихла...
Знать, ні горя немає, ні лиха...
Знать, посліпли усі, геть усі навкруги...
Серед друзів і рідних, скрізь- вороги!
Та не пийте вже, діточки, крові,
Майте серце і трохи любові!
Схаменіться! Одна ж бо, єдина в вас мати,
Більш ніщо так не буде тримати...
Ваша кров - то не хвилі водиця-
Нації давніх - палена криця
Не кидайте мене і цей світ не лишайте
Ви потрібні мені - своїй матері, знайте!
Не летіть ні далеко, ні близько,-
Хай красиво, для вас - дуже слизько
Чужа мати не вчить, щоб не битись до болю...
На поталу, здобуту кинули волю!
Поверніть, час скінчити почате,
Ждуть бандитів в"язниці і грати!
Повертайтесь усі, бо несила додолу
Тягне в пропасть... Вертайте додому...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781227
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.03.2018
автор: Надія Карплюк-Залєсова