По снігу все блукають темні тіні,
Давно уже не було ні дощів, ні гроз,
Скінчились дні і літні, і осінні,
Невтомно шибки розфарбовує мороз.
Усі свята ми вже відсвяткували,
І Новий рік, Різдво, а ще Йордан,
Морози все кліщами закували,
А іноді збирається туман.
Та білий дивовижний снігу килим,
Що якось завірюха намела
Дивлюсь на нього й відчуваю дивну силу,
Немов він все очищує від зла.
На килим цей ногою наступити
Не хочу, тож надвір не зразу йду,
Не ноги я боюся промочити,
А просто шкода зіпсувати цю красу.
Спить міцно поле, коли сніг його накриє,
Комусь це вселить смуток і нудьгу,
А я обличчя швидко снігом чистим вмию
Й милуюся тінями на снігу.
Весна красу цю знищить неодмінно
І білий килим аж рікою потече,
Коротшими вже стануть темні тіні,
Але зате природа оживе.
Радійте, друзі, завжди усім порам року,
Здоровий дух хай буде в серці цілий рік,
Хай літо чи зима проженуть ваш неспокій
І довгим буде ваш прожитий вік!
Природа все для нас створила досконало,
І літо, й зиму, як простори сплять,
Аби ще нам усього завжди вистачало
І не хотіли ми природі дошкулять!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780884
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2018
автор: Дмитро Овсієнко 86