Немає дива, як весна,
Уся – від березня до травня !
Поглянь – землі краса прадавня
Твоє єство зцілить сповна.
Побудував хатинку кріт,
Якась личинка боки гріє…
І глід так густо зеленіє,
Так біло сяє перший цвіт.
Мурах стурбована юрба
Кудись травинку потягла,
І в свято не дріма бджола –
Пилок у кошики згріба,
Старанно злизує нектар,
Бо голод, звісно всім, не тітка…
В зловісних паукових нитках
Пищить, заплутавшись, комар.
А комариха вельми зла !
Метелик розправляє крила,
Сорока вісті підхопила
На хвіст – і радо рознесла…
Природо щира мого краю !
Лише в тобі я оживаю,
До тебе в гості друзів зву.
Прости, що мну твою траву,
І що щавлі твої збираю.
Прости, що я не присягала
Тобі на вірність і любов :
Моя палка весняність знов
Сама за себе розказала.
© Оксана Осовська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780834
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2018
автор: Оксана Осовська