Біле поле. .


Злючим  зелом  поросли  поля  ожинні,
Багряниться  наче  кров  на  гіллі  глід.
Листопадом  стелить  осінь  по  стежині,
Жовтим  листям  замітає  осінь  слід.

Жаль,  що  ще  життя  не  мож  прожити  вдруге,
Накормити  журавля  ще  раз  з  руки.
Все  минає  й  все  вертає  вічним  кругом,
Лиш  минулі  не  вертаються  роки.

Скоро  землю  замете  холодний  вітер,
Усе  більше  білим  стежку  застеля.
І  як  підеш  не  повернешся  вже  звідти,
Звідти  будеш  лиш  дивитися  здаля.

Біле  поле,  біла  доля,  білі  скроні,
Засніжила  моя  рідна  сторона.
Час  минає  мов  сніжинка  на  долоні
І  все  ближче  видається  далина.

Парище.
2017р

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780634
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2018
автор: Мартинюк Надвірнянський