Чи гідна я змовчати…

                       Ми  вже  мов  корінь  для  чужої  брості
                       Чужинських  понаклепано  гербів
                       Тепер  у  нас  господарюють  гості      
                       Вони  людей  тут  мають  за  рабів.
                                                             Л.Костенко  *Берестечко*

Споришами  поросли  роки.
І  плющем  покрились  білі  стіни.
Втретє  не  ввійти  у  вир  ріки.
Не  Майдан  потрібен  -  переміни.

У  своїй  душі.  А  ми  -  раби.
По  чужих  церквах  поклони  б'ємо.
Скільки  часу  вже  стекло  й  води,
Ми  ж  чуже  за  рідне  видаємо.

І  ячать  монахи  -  козачки:
*  -  Скажете,  какова  вы  прихода?*
Промовчу...  навіщо  балачки...
Але  ж  так  зречусь  свого  народу...
...........................................................

Не  базік  гнусаво  -  недоріких...
Велетів,  що  знов  стоять  на  смерть.
Плинуть  в    вічність  України    ріки
Кров'ю  переповнені  ущерть.

Береги  порослі  лепехою,
Вже  немає  де  спустить  човна.
Мій  народе,  вінчаний  з  бідою,  
Випив  болю  ти  уже  сповна.

Жаль  тебе.  Та  сонце  зійде  зрання.
Відновити  б  Запоріжську  Січ.
Це  лиш  мрія...  Вірю,  не  остання.
Стане  ранком  горобина  ніч.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780594
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.03.2018
автор: @NN@