Поки світ відбиває свої біти,
Я ляжу на хвилинку відпочити.
Хай зіграє мені по нотах,
Як час
Біжить, пливе й проходить.
Мері розбила коліна до крові,
Сидить задихається від любові.
Сидить та чекає,
На кого?
Не знає…
Секунди проходять,
Століття минають.
Поети римують,
Маркізи вмирають.
Кривава Марія закопана заживо,
Ван Гог малював її у фантазіях
(голою, нагою)
Наживо,
Прокинулась у труні.
Кричала і плакала,
Стукала-грюкала
Для тих, хто німі.
Ох, люба Мері,
Не розумна ти дитина!
Сидиш і плачеш…
Та ніхто не прийде моя мила,
Всі тільки йдуть.
Тебе не заспокоять,
Не нагодують,
Не знайдуть,
Під плином часу всі підуть.
А ти пий свій еліксир безсмертя,
Коли всередині ,насправді,
Мері мертва.
Хоч в очах в тебе всесвіт цілий,
Та немає до нього нікому діла.
Із твоїх губ,
Троянди розцвітають.
Які дурманять,
Розуму лишають.
В розширених зіницях Мері,
Я бачу пожежі, хаос, кінець цієї ери.
Я бачу спалахи, війни,
І очі безмежно сумні
Топляться, іскряться,
Шаленіють.
Мене пожирають,
Від мене дуріють.
Я п’ю свою каву,
І від неї німію.
Я потім кіноплівка,
Секунди, моменти.
Маленьку Мері принесли
У жертву
Добру.
Кривава Марія закопана
Заживо,
Тифом заражена
Померла у сні.
І поки вона спить,
Земля їй складає,
Колискові й пісні.
Та одного разу,
Мері прокинеться.
Земля перестане крутитися,
І він підійде і скаже:
«Я чекав на тебе вже три мільярди літ»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780517
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.03.2018
автор: Сюзанна Мотрук