В самотніх голих стінах, думав лиш про неї
У темних плямах на дзеркальному столі,
Вбачав коханий образ у відбитках стелі,
Тримавши келих ненаповнений в руці!
Шукав в червоному вині жадану правду…
В порожнім келиху на дні знайшов мету,
І ображався лиш на себе мов на зайду,
Що б`є чолом безглуздо в цегляну стіну.
Всю пам`ять стиснувши в кулак, не упустити б,
Аби по стелях мрії тінню не пішли,
Щоб думи грішні мої не набрались сили
І, вкотре, пристрастю не врізалися в сни.
Порожній келих тріснув і душа розбита,
Вино, кохання забруднило, наче кров
У плямах пам`ять сохне вщент слізьми розмита,
Ще й біс про капості шепоче мені знов.
Відмию стіл брудний, у плямах він не буде!
Та очі плакатимуть, тільки вже без сліз,
Бо те кохання моя пам`ять не забуде,
Допоки інший хтось не вирве з думок гріх.
Зігріли руки келих, серце відмерзало,
Горів вогонь в свічках…Та тільки не в душі,
Знов серце мучили сумні думки – «дістало»,
А погляд спрагло зупинявся на вині.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2018
автор: Ярослав Ланьо