Чому заплакало весняне небо?
Верба плакуча сумно зашуміла?
Чом в серці затаїлася тривога?
Чому так пізно я його зустріла?
Роки пливуть в чеканні, сподіванні,
І душу тисне невимовна туга.
Так хочеться потонути в коханні,
Та відчуваю завжди - друга.
Чом ніжність свою навпіл розділяєш?
Чому теплом своїм не завжди грієш?
Чому весь час кудись ти поспішаєш?
Чом до кінця мене не розумієш?
Чом, вербо, низько нахилила віти?
Засвітить сонце, як минеться злива.
Хай плаче дощ, а я буду ридати,
Бо лише з ним я можу буть щаслива.
12.04.1997р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779969
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2018
автор: Валентина Рубан