Мовчи! Ні слова! Я прошу, не треба!
Нехай говорить танець, я і ти
Кружляємо в сонеті аж до неба.
Яскравим сяйвом шлях мій освіти.
В саду плодами зацвітають стебла
У піруеті, ніби серпантин,
Збираємо суцвіття бога Феба
І творимо божественний мотив.
О як лунають ці чарівні струни
Твоєї ліри, кличуть у танок.
І я малюю в мерехтінні руни,
Що тягнуться у тисячі стежок.
Моя богине, буду завжди юним,
Прийми від мене осяйний вінок.
Терпсіхора — дочка Зевса й Мнемосіни, за одним із міфів, мати сирен; муза танців і хорового співу.
Аполло́н, Феб — один із олімпійських богів, покровитель музики, віщування і лікування, поводир хору муз.
© Володимир Верста
Дата написання: 28.02.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779534
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 28.02.2018
автор: Володимир Верста