Ти - камінь спотикання на моїй дорозі.
Отак собі лежиш - і не перескочити тебе,
І не підсунути. Важко.
Значить, будемо обходити, минати треба.
Краще тебе не чіпати.
Та, хіба є у світі щось випадкове?
Бо той камінь, що будівничі відкинули,
Став наріжним каменем ( Мт. 21:42),
Тобто великим став у очах Божих.
Отож, хто ж тебе знає,
Що ти за камінь.
А може це ціла скеля?
Та це ж Петро!
Стривай, стривай -
То, хто ж це Петро?
Скеля чи камінь?
А, серце - камінь?
І так кам"яніє людина.
І співчувати уже не вміє,
І прощати, і довіряти.
Ой, що ж це діється?
Людоньки! Як зупинити це
Кам"яніння? Що робити?
А, просто по-весняному
Треба нам уже жити!
З Весною усіх!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779460
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2018
автор: яся