Багато усюди всіляких розмов:
Змиритись, єднатись, простити і … знов?..
А серце кричить: «Як? І з чого почать?
Чергова погасла й сьогодні свіча…
Пробач мені, Боже. Не можу простить
Отих, що зривали з бійцями пости…
Не можу забути і сліз матерів,
Котрі в домовинах стрічали синів…
Не зможу я, Отче, і біль той простить,
Як град із каміння, болючий, густий,
Бив хлопців, беззбройних, на власній землі
Тоді, «на парадє». Це хто їм звелів?
Навчи, як їм смерті дітей пробачать…
Хтось ноги утратив, без рук – до плеча…
А тим, хто рубав живе тіло пілота,
Коли той упав ледь живий край болота?..
А тих сорок дев’ять?* А всі тисячі?!..
Не сепари – то вже смертей сіячі!
Ти ж бачив, як тяжко кінцівки збирать…
Дикунство як з вірою це поєднать?!
Повір, кров не мстива у жилах тече,
То біль мою душу аж надто пече!..
26.02.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779384
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.02.2018
автор: Ганна Верес