Кажуть, кому доля бути повішаним, той не втопиться. Ну, так слухайте.
Наприкінці грудня 1492 року флотилія Христофора Колумба поверталася у Іспанію після першої подорожі до Індії, що виявилася Америкою. Курс пролягав повз острів Гаїті (тоді – Еспаньйола, Маленька Іспанія); змучений дводобовою вахтою на капітанському містку, Колумб вирішив трохи відпочити, а стерновим наказав невсипно пильнувати. Води ж незнайомі, рифи, мілини, тубільці, чудовиська, а головне – стернові вже не один раз кидали на юнгу штурвал «Галісійки» (пізніше й краще знаної як «Санта-Марія»).
Та щойно Колумб заснув, стернові також повкладалися, а доля судна, команди, подорожі та Америки знову опинилася в руках юнги. І ці руки та океанські течії привели «Галісійку» до кораблетрощі – судно вилізло на мілину та отримало пошкодження, несумісні з життям, на щастя, за тихої погоди та зовсім неподалік берегів Еспаньйоли.
«Санта-Марія» нібито мала два рятувальні засоби – 14-весельну шлюпку й катер; екіпаж врятувався та навіть забрав з судна найцінніші речі. Порятунок на морі – завжди диво, стихія ця надзвичайно багата, але до людини – безжальна, не вибачає ніколи, нічого й нікому. А цей порятунок – диво й поготів: судно затонуло в широтах, про які ще місяць тому й гадки не було, самі лише вигадки, тобто в незайманій, невідомій, нецивілізованій частині світу, де ані маяків, ані надійних лоцій і мап, ані Берегової охорони, ані 911, нічого, пустка! – тільки власні руки, ноги, кмітливість, лайка та молитва.
Оглянувши наступного для корабель, Колумб вирішив залишити частину команди на острові (39 людей), а сам із рештою мореплавців перейшов на менший корабель – «Нінья». Третій – «Пінта» - зник у невідомому напрямі вже деякий час тому; його Колумб знайде лише за кілька тижнів.
Моряки зняли з «Санта-Марії» всю деревину, яку змогли, та збудували на острові форт, а екіпаж перетворився на гарнізон. Оскільки катастрофа сталася на католицький Святвечір, в ніч на 25 грудня, укріплення назвали Ла Навідад (Різдво). Адмірал Колумб не вважав, що тубільці становлять загрозу європейцям (радше, навпаки); певно, форт призначався для захисту іспанських володінь від інших європейських хижаків, тому що про острів’ян адмірал записав у корабельному журналі, що вони голі, неозброєні та дуже боягузливі. А щоб ті боягузи раптом не набули зухвалості та не стали на заваді колонізації, Колумб вирішив добряче налякати їх на майбутнє та наказав розстріляти з гармат рештки «Санта-Марії» - і під ударами кам’яних ядер рештки флагманського судна зникли під водою.
На початку січня 1493 року Колумб на «Ніньї» відбув з Еспаньйоли, наздогнав «Пінту» та за два місяці прибув до Іспанії, де ошелешив світ розповіддю про казкові заморські скарби – золото, прянощі, сумирних рабів і новий континент на додачу. Якщо в першу подорож у безвість моряків тягнули насильно, навіть чотирьох злочинців амністували, аби поповнити екіпаж, тепер від ласих до заморського багатства доводилося тікати. Колумб швидко назбирав 1500 авантюристів, які на 17 суднах вирушили до Нового Світу.
У листопаді 1493 року флот дістався берегів Еспаньйоли, але форту там не знайшов. Обвуглені рештки та вісім трупів у кущах – це все, що лишилося від Різдва. З’ясувалося – яким чином, можна лише уявляти; мабуть, моряки й на березі за звичкою вели корабельний журнал, який дивним чином не згорів, – отже, з’ясувалося, що гарнізон швидко пересварився між собою, і частина іспанців вирушила вглиб острова – ґвалтувати тубілок і відбирати в тубільців золото. Решта колонізаторів лишилася в Ла Навідад, але переймалася такими ж справами – відбирала золото та ґвалтувала жінок. Обидва пагони європейської цивілізації в Новому Світі поводилися в один спосіб: гарбали стільки жінок і золота, скільки могли. Врешті-решт, обурені тубільці – голі, неозброєні та дуже боягузливі – повбивали всіх іспанців і спалили Ла Навідад (фортеця ж була дерев’яна).
…Отак через пожадливість і жорстокість пропали ті, хто мало не втопився через недбальство. А колумбова «Галісійка»- «Санта-Марія», що загинула двічі – спочатку як корабель на морі, тоді – як фортеця на суші, живе й донині – як легенда, як спогад, як репліка, як символ, як мрія, як...
2018
Якою була історична «Галісійка», достеменно невідомо, а оця на малюнку – та «Санта-Марія», яку я побачив уперше, в книзі С. Бєлкіна «Рассказы о знаменитых кораблях» (Ленинград, изд. «Судостроение», 1979 г.). Книгу подарував мені тато – капітан і мій особистий адмірал Колумб.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779265
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2018
автор: Максим Тарасівський