[i]Біднесенький мій ліс, він зовсім задубів.
Він ждав мене і думав про розлуку.
Ліна Костенко[/i]
Наснилися весняні міражі,
І біла вишня з бджолами на віттях.
Старенький млин мотає на межі
Людські дороги у нові століття.
Біжу у нерозбубнявілий ліс,
Зозулею ку-кукаю: Прокинься!
З десяток засоромлених беріз
Сукенки поправляють на колінцях.
Мій сонний ліс! Пора уже! Весна!
Тягни до сонця крони задубілі.
Поскрипує невиспана сосна –
Їй, певно, сняться білі заметілі.
Зимові сни – кіно старе й німе.
Весну́ стрічаймо – хай розквітне диво!
Якесь пташа, сіреньке і мале
Своїм «цвірінь» увесь ліс розбудило.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779011
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2018
автор: Олена Жежук