одорожній. Казка
Йшов дорою життя самотній Подорожній. Довга була ця дорога. Багато навантажив він в свій заплічний мішок. Були там нездійснені надії. Знаєте, які гарні надії бувають? Звичайно знаєте, у кожного вони свої. Ви навіть уявляєте, як вони могли б збутися, та не довелося. "Чи не збіглися пазли" в тій красивій картині, яку малювала уява. Як же, розмріявся він ...
Були в мішку заплічному образи. Слово мовлене зопалу ... І ревнощі теж тиснули на плечі чималим вантажем. А ця звідки взялася? Необхідною ти комусь хотів бути-виявився просто третім зайвим.
У маленькому внутрішньому кишеньці мішка зачаїлася мерзосвітна зрада. Зрозумів свого часу: тебе зрадили. Зловив ти цю зраду "за хвіст", зашив в кишеньку пам'яті. Думав, ізолюєш її і стане тобі легше. Але ж ні, тисне і вона, давність часу не применшує її ваги.
У великій кишені зовнішній сидить обман. Його багато накопичилося за все життя. Дрібний до дрібного обмани зрослися і перетворилися в наріжний камінь за твоїми плечима. Розчарування займало середню частину речового мішка. Від нездійснених мрій. Птах воно синій, недосяжне, і лягла ця гіркота в заплічний мішок найважчим каменем. Та не так вже й боляче вже, а от обтяжливо. Думки твої там теж сидять під самою зав'язкою. Приходять вони, коли мішок розв'язують, і йдуть. Змінюються, але теж не закінчуються ніколи. Накопичуються. Тиснуть. Безсоння допомагає їм. Міркуєш. Сну немає від того що тіснеться те все вервечкою в твоїй голові думок ... Та хіба то стосується лише мішка...
По всіх кишенях подорожнього порозпихані помилки, допущені ним у житті. І де їх тільки немає, і в якому тільки віці не відбуваються вони, накопичуються, як непотрібне сміття, і теж тиснуть, тягнуть до землі. Які міг - виправив, та сил не вистачало все переправити, іноді і розуму, щоб помітити: робиш помилку. Відгукнеться вона ... Мало того, тепер до тебе в кишеню залізла.
А помилки куди поділися? У чоботи подорожньому залізли, в глухий кут завели.
Зачекайте, ми ще комплекси забули. Ті глибоко сидять. Чито в мішку - чи в голові. Тому вона опущена. Давно він не піднімав її ні до сонця, ні до зірок. Байдужі вони стали для нього. Яка вже там романтика ... не влізти б в чергову вибоїну або яму. Але є завжди вихід. Може, зупинитися, подумати і кинути це все в прірву, мотлох цей ... зважся, Подорожній!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778946
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2018
автор: Калиновий