Минає час лютневих холодів,
Весняне проника сопрано
До королівства мерзлих володінь,
І заживають давні рани.
Весна розбурхала думок рої,
Схвильовані чуттями духу.
І зранку до вечірньої зорі,
Мов губкою, вбираєм рухи.
Всміхнувся на безлистому стеблі
Вже пролісок-ефемероїд.
Весна життя підносить на щаблі,
Тримає міцно тонус-повід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778913
Рубрика: Нарис
дата надходження 25.02.2018
автор: Світлая (Світлана Пирогова)