Не рахуй, коханий, зорі на світанку,
Хай вони уранці спати йдуть.
Поцілунків я чекаю до останку,
І мої уста на тебе ждуть.
Поцілуй же так, щоб в полі свіжі роси
Пестили й вмивали водночас,
А колючі стебла, залишки покосів,
Від чужинців захищали нас!
Любий, мій коханий, пригорнись, рідненький,
Зорі не рахуй, хай спати йдуть,
У надії голосок дрижить тоненький,
А мої уста кохання ждуть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2018
автор: Світлана Петренко