В країні Дубоварії жив принц Фріґен. Одного літнього дня він сів у карету й поїхав до сусідньої держави Кленоманії на бал. Там Фріґен мав познайомитися із кленоманською принцесою Бірою. Їхав в обідню пору, поїдав цукати, які витягав із металевої коробки, й думав про те, чи сподобається він принцесі. Від хвилювання й від того, що надворі того дня було спекотно, принц зіпрів. Він відчинив віконце, крізь яке вже через п’ять хвилин до карети залетіла бджола – велика, брунатна. Вона описала крильми три кола довкола голови принца, а тоді сіла йому на щоку. Мабуть, її привабив запах цукатів, який нісся із уст Фріґена. Принц хотів прогнати непрохану гостю, різко махнув рукою, і тут сталося те, що не передбачалося: бджола запхала своє жало принцові в щоку.
- Ой-ой-ой! – зарепетував Фріґен. – Болить! Ой, як болить! Кучере! Негайно зупини коней!
Виконав той принців наказ. Зліз, відчинив дверцята карети, спитав:
- Що сталося, ваша високосте?
- Мене вкусила бджола. Місце укусу дуже болить.
- Мабуть, там є жало. Треба витягнути його. Поїдемо до лікаря?
- А ти знаєш дорогу до нього?
- Так.
Кучер Гарден сів на своє місце і швидко погнав коней до найближчого поселення, в якому мешкав лікар. Через пів години карета вже стояла під вікнами його будинку.
Гарден задзвонив у двері. Вийшов слуга, спитав, що сталося. Коли почув, що бджола вкусила не кого-небудь, а самого принца, негайно повідомив про це лікарю Крадеру. Той завів поважного пацієнта до приймальні, всадовив у медичне крісло, витяг щипцями жало. Тоді помастив щоку якимсь розчином і дав постраждалому випити трав’яний чай, який приготував асистен лікаря. Фріґену полегшало. Біль став лагіднішим.
- Якби зразу жало витягли, - сказав л Крадер, - наслідки були б мінімальними, щока б так не розпухла. На жаль, отрута за час, поки ви добирались до мене, зробила свою справу.
- Як же я поїду на бал до Кленоманії з таким обличчям?
- Не їдьте.
- Але я три місяці чекав на цю подію! Зробіть щось із тією припухлістю.
- Я лікар, а не чародій. Дам вам зі собою пляшечку з настоєм деревію й подорожника, змазуватимете ним щоку й питимете цей настій по ложці щогодини. Це допоможе вивести отруту з організму. Коли ж набряк зійде, я не знаю. В кожного це відбувається по-різному.
- Дякую за допомогу, лікарю. Скільки я маю вам заплатити?
- Ніскільки. Для мене є нагородою вже те, що ви звернулися до мене, ваше світлосте.
Вклонився Крадеру принц, вийшов з його помешкання, а тоді сів до карети, витяг дзеркальце, яке було в його дорожній торбині, глянув у нього – ліва щока вдвічі більша за праву. Сумно! Не може він таким їхати на бал, не сподобається принцесі Бірі.
Наказав Фріґен кучеру додому вертатися. Той розвернув коней і повіз принца до його палацу. Коли прибули, Фріґен покликав до себе писаря.
- Пиши наказ! – мовив, як тільки той до нього зайшов.
- Слухаю, Ваше високосте! Диктуйте.
- Я, принц Фріґен, наказую знищити всіх бджіл у королівстві мого батька. Кожен, хто принесе вбиту бджолу, отримає за неї одну дубарину (це приблизно чотири гривні, як на теперішні українські гроші). Оголоси і рознеси цей наказ, писарю, по всій Дубоварії.
- Слухаюсь, принце Фріґене.
Тут треба сказати про те, що принц мав право давати накази. Його батько – король Бурдон, був сліпим уже близько трьох років. Осліп він через одну пригоду, яка сталася з ним у лісі. Якось, коли Бурдон зі своїми двома слугами залишився ночувати в лісі під горою з тим, щоби на світанку вполювати ведмедя, який жив нездалік, то обпалив собі обличчя вогнем. Несподівано серед ночі здійнявся сильний вітер. Він роздмухав вогонь, який запалили й лишили на ніч для того, щоб відлякувати вовків і щоб королеві не було холодно. Язики полум’я добрались до обличчя його світлості. Слуги в цей час дрімали. Коли король закричав, вони кинулись гасити вогонь, надали своєму володарю допомогу. Життя йому врятували, та зір обпаленим очам Бурдона ніхто вже не міг повернути. З того часу майже всі накази віддавав і підписував син короля принц Фріґен. Батько збирався офіційно передати йому трон, як тільки він ожениться. Тому принцові так важливо було поїхати на бал, познайомитися з Бірою і якнайшвидше зробити її своєю дружиною.
Писар вчинив так, як сказав йому принц. Наказ оголосили по всіх містах і селах Дубоварії. На бджіл було організоване масове полювання. До початку осені цих комах у королівстві майже не залишилося. Так Фріґен відімстив бджолам за укус їхньої сородички.
На початку вересня батько Фріґена наказав провести у своєму королівстві бал. Він хотів, щоб до їхнього замку прибули принцеси з різних куточків, і щоб його син якнайшвидше знайшов собі пару, бо останнім часом почував себе нездоровим і боявся, що може померти, не поблагословивши сина на шлюб. Бал був організований. На свято прибула й принцеса Біра. Їй сподобався Фріґен – високий, ставний парубок із чорним волоссям і голубими очима. Та вона не поспішала виявляти йому свою прихильність з першої зустрічі. Але коли Фріґен у жовтні прибув до Кленоманії на всенародне свято Гарбуза, на якому були присутні всі члени її родини, й після поєдинку на шпагах виграв у свого суперника на її очах, Біра погодилась вийти заміж за дубоварського принца. Як про це дізнався король Бурдон, то дуже зрадів, з того часу він почав краще їсти і спати. Молоді заручилися, весілля ж вирішили відсвяткувати навесні.
Тієї весни сніг довго не хотів сходити з гір, лишати долини. Та природа взяла своє. Сонце, набравши сили, познімало білі килими з землі та льодяні покривки з водойм. Пробилася молода трава, розцвіли перші квіти. Принц із принцесою взяли шлюб, пишно відсвяткували весілля. Батько-король віддав корону Фріґену. Чого ще кращого йому бажати? Та пізнє літо і рання осінь принесли хвилювання молодому королю. Не вродили в його країні плоди ні в садах, ні на полях. Вулики стояли без меду. Зусібіч неслося ридання й нарікання. Прикликав правитель до себе мудреців, спитав у них:
- Чому цьогоріч такий неврожай у нашому краю?
- Бо немає бджіл. А вони ж не тільки мед носять, а й запилюють рослини, щоб у них плід зав’язався, - мовили мудреці.
- Що ж тепер робити?
- Є один спосіб вернути все, як було колись. Треба найняти дванадцять служб Божих по різних церквах і наказати народові молитися за те, щоби бджоли знову завелися в нашому королівстві, - мовив мудрець Антоній.
- Треба піти у Незайманий гай. Там живе ще, чув від крука Мудрука, кілька родин бджіл, виловити їх, дати їм тут, де по селах люд проживає, найкращі вулики і годувати щодня солодом, щоб розмножувались. А коли чисельність комах зросте, розвезти їх по всій країні, - сказав мудрець Федотій.
- Треба поїхати до сусідніх країн, купити там вулики з бджолами й поставити на усіх великих квітучих лугах, - мовив мудрець Амброзій.
- Чудово! Наказую виконати все те, що запропонували мудреці, - мовив король двом своїм радникам, які були присутні при розмові.
Наказ короля був виконаний. Наступного року радість залила всю Дубоварію: цвіт, який з’явився навесні, позав’язувався, плоди на землі, на кущах і деревах виросли. Вулики були з медом. Бджоли зробили свою справу! Коли врожаї були зібрані, король наказав, щоб усі дорослі мешканці столиці зібралися біля його замку на Свято плодів. Підлеглі Фріґена прийшли, і не з порожніми руками. Кожен з них приніс і поклав на загальні столи щось із плодів своєї праці: хто – яблука, хто груші, хто сливи, хто виноград, хто огірки чи помідори, хто квасолю чи гарбузи. Запах стояв... дуже міцний і приємний. Звісно, його не могли не почули бджоли. Прилетіли, почали круги намотувати довкола столів. Та їх ніхто не проганяв, король заборонив чіпати цих поважних комах.
В полудень, коли сурмач подав сигнал й усі, хто прибули на Свято плодів, затихли, Фріґен оголосив промову. Найперше король подякував рідному батькові за народження, тоді Всевишньому за його милість, мудрецям за поради, підданим за працю й за те, що прийшли. Ну, а потім усі посідали за столи. Король наказав винести із королівського погребу три бочечки відбірного виноградного вина і ним пригостити присутніх на святі. Піддані були йому вдячні. Їли, пили, танцювали. Час від часу повітря стрясали вигуки:
- Слава королю! Хай живе король!
Фріґен усміхався. Коли він хотів уже оголосити про кінець свята, на його бороду сіла бджола, мабуть почула приємний запах вина, яке він щойно надпив із келиха.
- І ти хочеш вина, бджілко? - спитав Фріґен. - Наллю тобі трішки.
Бджілка злетіла з обличчя, сіла біля келиха. Король влив до нього вина.
- Пробуй! – мовив.
Комаха підлетіла, понюхала напій, але пити його не стала, від одного вдиху їй запаморочилося в голові. Пострибала трохи по столі, подзижчала і забралася геть. Народ продовжував скандувати:
- Слава королю! Хай живе король Дубоварії!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778747
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)