Неслухняний котик

У  київській  квартирі  
Під  номером  сто  сім
Жив  хлопчик  Святославчик,  
Єдиний  в  мами  син.  

І  був  у  нього  котик:
Хвіст  білий,  чорний  чубчик.  
Усі  його  любили,  
Тому  назвали  Любчик.  

Він  був  такий  активний,  
Рухливий  і  веселий,  
Тому  стрибав,  крутився,  
Гасав  по  всій  оселі!  

Його  не  раз  просили:
"Спинився!  Боже  збав,  
Колись  наробив  лиха!"
Та  котик  не  зважав.  

Одного  разу  Святик,  
Його  матуся  й  тато
Вдягнулися  гарненько  
І  в  парк  пішли  гуляти.  

А  Любчику  то  тільки
Того  було  і  треба!  
Від  щастя  кіт  замуркав
І  підстрибнув  до  неба.  

Один  лишився  вдома!  
Що  краще  може  буть?  
Роби  собі,    що  хочеш,  
Про  все  і  всіх  забудь!  

Котяра  першим  ділом
Бігом  на  стіл  поліз.  
Ковбаска  там  лежала,  
То  він  її  погриз.  

Тоді  стрибнув  на  штору,  
Та  тільки  розірвав:
Мабуть,    після  обіду
Важким  занадто  став.  

Легенько  потягнувся  
До  мухи  на  стіні;
Лиш  до  шпалер  торкнувся  -  
Подерлися  вони!

А  потім  зачепився
Він  кігтем  за  диван,  
Повитягавши  нитки,  
Завдав  дивану  ран.  

Тоді  стрибнув  на  шафу
І  вазу  зачепив,  
Хотів  понюхать  квіти,  
Але  усе  розбив!  

Вода  на  стіл  линулась,  
А  з  нього  -  на  паркет!..  
Злякався  кіт,    сховався,  
Забув  про  етикет.  

Через  годину-другу
Вернулась  сім'я.  
Зайшла  і  остовпіла:
Ой  матінко  моя!  

Чи  тут  було  торнадо?  
Чи  буря  пронеслась?  
А  може,  лютий  вітер
Влетів  в  вікно  до  нас?!  

Взялися  прибирати:
Наш  тато  скло  зібрав,  
Зашила  штори  мати,  
Все  витер  Святослав.  

А  кіт  сидить  в  куточку,  
І  соромно  йому.  
А  хто  із  вас  пояснить,  
Чому?  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777970
Рубрика: Дитячі віршики
дата надходження 19.02.2018
автор: Анастасія Лінчук