зелений
без цукру
звичка помішувати
коловорот
чуттів центрифуга
міжстінковий вихор
у серці
в долонях
тепло
Вицокує ложечка – дивне звучання.
Спіральний у зору маршрут...
Ось трави шовкові... Казкове смеркання...
Мить "поряд". Мить "зараз і тут".
Захоплює темінь, і перші цілунки
Пробуджують тіла росу.
У зоряних перлах ніч сходить, чаклунка,
До тих, хто всіх вище внизу.
Ховає тихесенько обриси зайві,
Знімає намисто з грудей,
Спускає перлинку – освячує сяйвом
Взаємне кохання людей.
У дотиках – ніжність, у погляді – щирість,
А рухи – у парі танок.
Тіла розмовляють – наділені хистом
Без слів відчувати зв’язок...
Зелений без цукру.
На блюдечку ложка.
Терпкий.
Щось і досі звучить –
На денці лишилася нічки-ворожки
Намистом осяяна мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777772
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2018
автор: Серафима Пант