Єдиний син

Привезли  із  АТО  солдата  –
Він  єдиним  синочком  був.
Це  для  матері  чорна  дата…
Дні  закутились  у  журбу.
Обіцявся  ж  живим  вернутись…
Зачекалися  мати  й  двір…
Часто  згадував  він  і  Крути…
Та  убив  його  снайпер-звір…

Серце  матінки  заніміло
(Розчавила  його  біда),
До  труни  вона  йшла  невміло…
Двір,  людьми  повен,теж  ридав…
Сльози  матінці  все  закрили…
Невже  ж  син  то  її  в  труні!?
Руки,  мов  перебиті  крила…
Голос  трепетно  забринів:

«Як  же  важко  стрічать  дитину,
Котра  згинула  у  війні!
Не  буває  чорніш  години…»
Світ  в  очах  її  потемнів…
Люди  ще  від  жалю  ридали,
Не  вміщався  у  серці  біль…
«Може,  Бог  її  сина  зрадив?»  –
Двір  в  очах  її  зарябів…

Опустилось  журливе  небо
І…  заплакало  теж…  дощем…
«Ти  ж  живий  мені,  сину,  треба!»  –
Пропікає  матусю  щем.
Плаче  небо.  Озвалось  громом…
В  мами  серденько  –  на  шматки…
А  краплинки  дощу,  мов  дробом,
Доторкались  його  руки…

Вже  не  зброю  вона  тримала  –
Хрестик…  з  воску.  Текла  вода…
Сіль-сльозиночки  розбавляла…
Й  тихо  стяг  поряд  з  ним  ридав…
9.02.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777542
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 17.02.2018
автор: Ганна Верес