В перших променях березня ніжних,
Залишаючи вже медсанбат,
Я здивовано вгледів підсніжник
На снігу, під берізками в ряд.
Ще здаючись морозам під ранок,
День з зимою боротись не міг,
А зелені листочки старанно
Вже тягнулись до сонця крізь сніг.
Зупинившись на мить закурити,
Задивившись на білий бутон,
Я сестричку впізнав в ньому, Віту -
Ту єдину на весь батальйон.
Не дізнатись вподобань дівочих:
Чому юна, ще майже мала,
Одноліток відбила охочих,
А для мене як рідна була.
Я в війну про подругу не мислив,
А триматися все ж не зумів,
Коли навіть до зміни і після
Ти вбігала із безліччю слів.
І на лінії захисту вартий,
Я не міг підібрати слова,
І наскрізь невибаглива в жартах,
Притихала бліндажна братва.
А тепер, ще на голій алеї,
Залишаючи вже медсанбат,
Про підсніжник в снігу і про неї
Я роздумував - грубий солдат.
Розпускаються квіти весною
І в останнє осіннє тепло,
А підсніжники майже зимою,
Аби сонце над ними було.
Все ще думав, стояв біля цвіту
І цигарки шукав - не спішив.
Я пішов, не побачивши Віту,
І похмуро було на душі.
Раптом стукіт набійок залізних...
Обернувсь - і як промінь з-за хмар -
Біг по мерзлій алеї Підсніжник:
- Почекай, ти забув портсигар!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2018
автор: Леонід Луговий