Сцена п’ята
Входить Аттіла і йде просто
до Одабелли
АТТІЛА
(до Одабелли)
Не утікай же, йди сюди;
чому йдеш від любові?..
Кого я бачу?.. Що, зрадники,
нову снуєте змову?
Нову снуєте змову?
Зрадники!
(З задоволенням, хмурий і грізний,
приглушеним голосом до Одабелли)
Ти, підступна, – рабиня
чи жінка?
(до Форесто)
Зраднику, я життя твоє втримав!
(до Еціо)
Ти, котрого зберіг я для Риму,
проти мене також збунтував?
Віроломні... на вас всіх криваве
упаде (упаде) покарання царя!
Віроломна! Зрадливець!
Віроломні! Віроломні!
Віроломні! Віроломні!
Віроломні! Віроломні!
На вас всіх криваве
упаде покарання царя!
Ти, підступна, – рабиня
чи жінка?
Зраднику, я життя твоє втримав!
Ти, котрого зберіг я для Риму,
проти мене також збунтував?
Віроломні... на вас всіх криваве
упаде покарання царя!
Упаде покарання царя!
Упаде покарання царя!
Покарання царя! Покарання царя!
Царя!
ОДАБЕЛЛА
У наметі, там поруч із ложем,
як погроза, стоїть величаво
мого батька примара кривава,
Він тобою убитий упав!
Він тобою, (так, тобою) убитий упав!
(відкидає корону далеко від себе)
Проклинаю обійми (обійми) ворожі –
я не буду дружина царя! Царя!
Я не буду дружина (дружина) царя!
Дружина царя! Царя!
Мого батька примара кривава.
Проклинаю обійми ворожі –
я не буду дружина царя!
Дружина, дружина царя!
Я не буду дружина царя!
я не буду дружина царя! Царя! Царя!
ФОРЕСТО
Ти з якого, смішний, дару гордий?
Ти украв і вітчизну й кохану;
ти в безодню печалі незнану
кинув, підлий, життя все моє!
О, тиране, лиш гибель (лиш гибель) єдина
може звірство спинити твоє. Твоє!
Лиш гибель єдина
може звірство спинити,
спинити, спинити твоє.
Ти украв і вітчизну й кохану.
О, тиране, лиш гибель єдина
може звірство спинити,
спинити, спинити твоє.
Може звірство спинити твоє.
Може звірство спинити твоє.
Може звірство спинити, спинити твоє.
Твоє!
ЕЦІО
Рим уберіг ти! А кари страшної
не бажає тобі кривда світу?
а ту кров, безневинно пролиту,
не забув ти? О, царю, тремти!
Безліч бід ти безмірних (безмірних) накоїв –
з неба прийде нещастя твоє. Твоє!
Безліч бід ти безмірних (безмірних) накоїв –
прийде з неба нещастя (нещастя,
нещастя) твоє.
О, царю,бійсь! О, царю,бійсь! Ти бійся!
Ти бійся! О, царю, тремти!
Прийде з неба нещастя (нещастя,
нещастя) твоє.
Прийде з неба нещастя твоє.
Прийде з неба нещастя твоє.
Прийде з неба нещастя (нещастя) твоє.
Твоє!
(Зсередини чути шум раптового штурму табору Аттіли)
ХОР
Гибель... Гибель... Розплата!
АТТІЛА
Десь крики?
ЕЦІО ТА ФОРЕСТО
Крики ці смерть твою провіщають!
АТТІЛА
Віроломні!
ЕЦІО ТА ФОРЕСТО
Твоя смерть вже близько...
(Форесто кидається, щоб проткнути Аттілу, але його випереджає Одабелла,
котра пронизує Аттілу з вигуком:)
ОДАБЕЛЛА
Отче!.. Отче! Ця жертва тобі!
(Обіймає Форесто)
АТТІЛА
(вмираючи)
І ти теж, Одабелло?!
Сцена шоста (остання)
Зі всіх сторін входять римські воїни.
ВСІ
Вже відомщені
нарешті Бог, народ і король!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777267
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 16.02.2018
автор: Валерій Яковчук