У полі схилилась, висока тополя,
Україно, рідненька, де ж твоя воля?
Та коли ж, нарешті, сонце засіяє
У нічному небі, зіронька засяє?
Щоби мир і щастя, відчували люди,
Щоб прогнали військо, від того Іуди,
Та й зустріли весну, з солов`їним співом,
Покінчили врешті із отим кріпатством.
Щоби чорні хустки, матері сховали,
І маленькі діти, воїн не пізнали,
Та й сирітства не знали й крові по землі,
І тогО, страшного звірства, що у Кремлі.
Ой, схилилась тополя - моя країна,
Кожен день, страждає. Біль, хоронить сина,
А по небу хмари, все чорні, вИборні,
Вже, на жаль, літають снаряди фосфорні.
Ой Всевишній, прошу, зупини навалу!
Врозуми, ти її - націю зухвалу,
Вітер знов, бачиш, у полі розгулявся,
Серед нього, он там, хлопчина зостався.
Всюди шастають, як ті щури прокляті,
То ж чужі, найманці. Хочуть розірвати,
Україну, болить серце її кволе,
Ой, та чому, скажи, чому така доле?
Нехай сніг, розтане, врешті вщухнуть болі,
Нехай рідна ненька, заживе у волі!
Хоч болить серденько. Ні! Не подолати!
І ти знай – вороже! Прийде час розплати!
Січень 2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777155
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2018
автор: Ніна Незламна