Надламані слова, мов крихти часу,
Що сиплеться із пам’яті жалем.
Збере їх муза для свого причастя,
А що взамін? – дарунок із дилем.
Надпиті душі доллємо чорнилом,
Гіркий нектар – нехай! Аби п’янив…
Любов гарячим вістрям поділила
На мрії світло, темряву – на сни.
Від змія ми тікаємо із раю,
А біль кидає камінь навздогін.
Та марно я мозаїку складаю:
Життя – із жертв, а бога – із богів.
Тебе я кличу – відповідь – лиш рима
Жагою перекрикує біду.
Хай плачуть над любов’ю п’яні міми.
Я в море віршів пристрастю впаду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776567
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2018
автор: Лілія Ніколаєнко