Казка про прочитану Книгу
Книга жила своїм звичайним життям. Її читали різні люди. І вона відкрила її теж. Наївною дівчинкою була, коли доторкнулась до перших сторінок, події захоплювали все далі і далі. Сила уяви зробила неймовірне: вона побачила себе серед персонажів, і стала жити там, поруч з вигаданими автором героями. Кожен раз, перегортаючи сторінку, хвилювалася, як ніби від її думок теж залежала доля оточуючих. Знаходила невідомі їй раніше закутки в своїй Душі. Дивувалася: невже так можна відчувати ... слово?
Інтрига сюжету йшла в круті віражі, являла загадки, таємниці, народжувала питання, і не терпілося знайти відповіді. Постав перед нею Головний герой цієї Книги, витканий з образів далекої юності, якого вона давно чекала, але бачила лише уві сні. З цього часу зазвучала для неї зі сторінок роману музика любові ... вічної, піднесеної і прекрасної до сліз. Прийшла радість - бачити улюблені очі, відчувати свою долоню в його сильній руці ... І нічого вже не потрібно було, окрім цієї мелодії ніжності ... Але одного разу обірвалася музика на фальшивій ноті. Слова стали лукавими, епізоди надуманими, діалоги лицемірними. Неможливо було читати цю солодкаво, облудну словесність. У розпачі, осінньої ночі, вона кинула Книгу в вогонь. Спалахнули листи, горіла брехня придуманих фраз ... Завмерла її душа від болю втрати. Довго вона дивилася, як перетворюються в попіл кольорові ілюстрації її мрії, написані поспіхом Автором. Тепер безсоння мучило її холодними ночами. Ніяк повірити не могла вона: немає більше улюбленої Книги, немає нічого, крім обману вигаданого сюжету.
Зима добігала кінця. Одного разу ... повернувся до неї її Головний герой, Примарою з міфу ступив до неї негадано - несподівано назустріч. Сумними очима подивився і ... повернув їй ці спалені сторінки з небуття. Знову вир подій обрушився лавиною. Читала, поспішала, не вдумуючись в суть, скучивши... Клубок інтриги не розплутувати. Розривалася свідомість на частини, серце кришилося на осколки. Йшла, кидаючи книгу на верхню полицю, намагаючись позбутися від цього читання, їхала далеко, бажаючи забути, де вона лежить ... А потім знову гортала знайомі сторінки. Правда стала відкриватися їй у безсоромній своєй наготі, стаючи тією реальністю, з якою змиритися вона не хотіла, і тому губилася в помилках своїх, як в непролазному лісі.
Минали дні звичною намистовою низкою, пори року змінювали одна одну. Дорослішала вона, мудрість знаходячи, звикала до подвійного глузду оповідання. Дізнаватися навчилася про свого Героя в будь-якій його ролі, під будь-який сільській чи міській..І чим більше знаходив він придуманих нею осіб, тим менше залишалося довіри. Хіба можна вірити безлічі?
З просто улюбленої Книга перетворювалася в підручник життя. Гіркі були уроки, сумне прозріння.
Сьогодні вона дочитала останню сторінку епілогу. Погладила обкладинку. Прошепотіла назву, прощаючись. З'явився їй образ птахи, яка вільно летить у небі. Знала: буде перечитувати улюблені глави цієї Книги Пам'яті про минулу свою Любов. Світлою вона залишилася, всупереч всім потрясінням сюжету ... Погляд знайомих очей зі старих ілюстрацій перестав «бити струмом», як раніше, став рівним світлом не згасаючої свічки.
Чисті аркуші паперу лежали перед нею на столі, думки шукали вихід, серце тріпотіло від радості майбутньої творчості. Вмочивши перо в чорнило, подумавши мить, написала перші слова тепер уже свого сюжету: «Вона прокинулася з відчуттям щастя ...»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776532
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2018
автор: Калиновий