Усе життя я думав завжди,
Поетом важко стать чи ні.
Настав той день, коли писати,
Так захотілося мені.
Брехню писати я не в силі,
У нас немає твердої руки.
Тепер у нас на Україні,
На кожнім кроці жебраки.
А що робити тій людині,
Яка весь вік віддала праці.
Ох! Пенсію їй дали нині,
Як кістку кинули собаці.
Війна палила все навкруг,
Земля горіла, дим стояв,
А в українця був той дух,
Він мужньо землю захищав.
Коли все буде у законі?
Коли нас будуть захищати?
Бо всі працюємо, як коні,
Задаром мусем працювати.
О, брате наш? Ти більше вартий,
Бо любиш землю і працюєш.
Послухай босе, пане впертий,
Хіба ти нас тепер не чуєш.
Зазнався ти, від’їв мордяку,
Усе загріб, запас зробив.
Ніколи ти не їв пиляку,
А Україну-неньку розвалив.
А завтра браття, усі йдемо
Щоб депутатів вибирати
Подумай брате, зроби вибір,
Щоб знову жебраком не стати.
01. 04.1998 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776418
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.02.2018
автор: Володимир Олійник