пзшв

Він  знав,  що  сила  тертя  між  її  язиком  
та  її  піднебінням  за́вжди  буде  ніжнішою,  
ніж  сотні  стокрилих  ангелів,  що  ночують  під  її  віями.
Він  знав,  що  вона  безумовно  легша  і  тихша,
ніж  мільйони  повішених  в  цій  країні,
яких  вона  начебто  любить
і  підставляє  їм  спину.
Він  не  вигнав  би,  звісно,  вітрів,  що  ночують  в  рожевому  горлі,
не  вирвав  би  квітів  з  грудної  сумної  клітки,
не  міг  би  спалити  листя  в  легенях  
і  осінь,
що  не  дає  їй  спокійно  жити.
Нехай  собі  тліє.
Нехай  не  встигає  упасти
у  присмерку  згуслі  шовкові  води,
хай  лиш  трави,  високі  та  горді  трави,  леліють  й  ховають  її  під  собою.


././2015

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775888
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2018
автор: Hauch