[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JJTDZt2hOTE[/youtube]
Кудись тече замріяна ріка.
Спокійно хвильки гладять ніжно човен.
І вечір десь повільно утіка,
Вже ніч думками плине, наче повінь.
А на човні лиш двоє: він й вона.
В тумані їх невиразні обличчя.
А он з-за хмари місяць виплива,
І вже ясніше видно їхні лиця.
Чомусь в човні ні жодного весла.
Невже їх випробовує так доля?
І річку затягнула сіра мла...
Природа без обов"язків - сваволя.
Грайливий вітер спостеріг човна.
Хіба для нього це - сидіть без діла?
І полетів, прибивши млу до дна...
Щоб човен врятував, я так хотіла...
А я стою на березі одна.
О! як мені знайомі оті двоє.
Чи вітер прижене того човна?..
Там ти і я...в минулому обоє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775759
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2018
автор: Н-А-Д-І-Я