Знов поїхав тато гроші заробляти.
Знову однiй мамi з нами «воювати».
Сумно проминають довгі дні без нього,
Все частiш вдивляюсь, крiзь вiкно, в дорогу...
А найменший братик, вкотре запитає,
– Де ж татусь так довго, чом його немає?
I зайдеться рюмсать , не захоче гратись,
Буде у куточку вiд усiх ховатись...
Вечiр йде... Сестричка вчитиме уроки,
Спиняться дорослi клопоти-мороки...
Повкладає спати стомлена матуся
I піде зітхати – так цього боюся...
Прибіжу тихенько, щось шепну на вушко
Й ляжу коло неї на сиру подушку.
Та спросоння витру мамину сльозину.
Всього не збагнути, я ж іще – дитина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775667
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.02.2018
автор: Ніколя Петрович