Хтось розсипав зерна... Непрості.
Хтось розсипав зерна . Золоті!
Ті зернята швидко позбирали
і орати довгу ниву стали.
Висівають зерна щовесни,
поливають їх дощі рясні.
Колоситься нива, все росте,
де впаде зерня те, золоте.
І душа радіє, бо ж в труді!
Й сіють зерна руки золоті!
Хтось розсипав зерна... Непрості.
Ті зернята ніби й золоті.
Та, насправді, тільки проростуть -
кукілем у полі зацвітуть.
Кукіль не дає хлібам рости.
А які з цих зерен сієш ти?
Будуть рахувать не по роках.
А дивитись стануть... по плодах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775221
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.02.2018
автор: Надія Башинська