[color="#ff0000"][i]Та годі стукати в вікно, мене лякати.
Я ж все одно заради тебе вділа шати.
Покручені гілляки тягнуть руки.
А я їх більше не боюсь! Боюсь розлуки.
І хоч би й цілу ніч знов тиша вила.
Вже гіршого нема, ніж та могила.
В котрій поховано все втрачене у раз,
В котрій так гірко обірвався час.
В вікні навпроти вітер дме фіранку.
І твоя постать там стоятиме до ранку.
А потім зникне, як і зникнув ти.
Ось так спонтанно, тихо... Назавжди.
Слова безсилі, тільки ніч рятунок.
Ти ж не залишив навіть поцілунок,
Проте залишив віру в майбуття.
Твоє й моє ще ненароджене дитя.
29.01.18[/i][/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2018
автор: Анна Януш