Вже німіє від крику…
Та ніхто так надалі не чує.
Викидає гвоздику
Та одної завжди щось бракує…
Знову хлопці під кулі,
Знову знищені долі хоробрих.
Й не кують вже зозулі
На деревах від кровеньки мокрих…
Не співа соловейко,
Тільки виє собака протяжно.
Спить собі козаченько,
Вже для нього нічого не тяжко…
Знову вітер гойдає
І заплутує коси прощання.
Вона сльози ховає,
Їхня зустріч назавжди остання…
Вже німіє від крику…
Та ніхто так надалі не чує.
Викидає гвоздику
Та одної завжди щось бракує…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774961
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 03.02.2018
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко