Страждав вiн вiд роздвоєння душi,
Хоча, єдина в кожного вона,
Його життя, думки, його вiршi –
То не одна медалi сторона...
Вiн знав, та забував, хто є такий –
Суцiльне власне протирiччя, спам...
Примарний красень, велетень ясний,
Якби реалiй не потворив сам...
Такий собi – подвiйний чоловiк,
Хоча, на мiсцi в нього голова
I вiк у нього, так – середнiй вiк,
Теж – символiчне дiлення на два...
Вiн i святий i грiшний водночас,
Хоч знає сам, що не буває так...
Та свiт лякають речi без прикрас,
Тому i вирок – непростий простак.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774544
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.02.2018
автор: Ніколя Петрович