ПОДОРОЖ ДО МАРІАНСЬКОЇ ЗАПАДИНИ
ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
ЧАСТИНА П`ЯТНАДЦЯТА. ЗАНУРЕННЯ У СВІТОВИЙ
ОКЕАН
-«Дідусю! Я включила автоматичне управління, і, ми можемо піднятися у оглядову залу й оглянути світ океану на відстані протягнутої руки. Любі малята! Відправляємось з вами у живий океанарій(те саме що й «океанаріум»).» - і не дочекавшись моєї відповіді біжить до металевих східців. Мушу наздоганяти, а то ще дійсно подумає, що я старію.
-«Вау! Дідусю! Це справжня казка. Я й подумати не могла, що наші ліхтарі такі потужні. У мене, дідусю, до тебе єдине питання наразі. Звідки на батискафі так багато електроенергії?» - запитує з цікавістю Настуся.
-«Люба моя, я недарма витратив так багато часу на підготовку до подорожі. Наш батискаф використовує біологічний потенціал океану і успішно генерує його забезпечуючи нас усім необхідним: електрикою, газом, питною водою, і, звичайно продуктами харчування. До речі, подорожуючи океаном ми будемо харчуватись його флорою і фауною.» -продовжую.
-«А хто, цікаво, готуватиме їжу» -запитує маленька усміхаючись.
-«Ось саме про це я і хотів тебе попередити…Але не встиг.» -?
Настуся від несподіванки ледве не впала. Прямо перед нею, раптом, неначе з під землі, з`явився справжнісінький робот:
-«Привіт! Прошу не лякатися. Я, і, мої друзі будемо супроводжувати вас протягом усієї подорожі, і, вирішуватимемо усі побутові проблеми, з тим, щоб у вас залишалось удосталь часу на наукові дослідження. До речі мене звати «G», за англійською абеткою. Настусю, пане Володю! Вам варто назвати будь яку букву алфавіту, і, хто-небудь з моїх друзів прийде на допомогу. Єдиний, хто має дещо інше ім`я – це ваш повар, «шеф». Саме він відправив мене за вами, щоб запросити на обід. Прошу пройти за мною до їдальні.
Тільки тепер я подивився в сторону онученьки. Вона, схоже, оговталась від несподіванки. Але ще одна несподіванка нас очікувала у їдальні, котра була вщерть заповнена роботами. Спершу здавалось, що вони рухаються хаотично, але, коли ми підійшли ближче, то зрозуміли, що це не так. Кожен, з них виконував певну функцію. Приміром, «шеф» був виключно заклопотаний приготуванням рибних страв. Рухався він надзвичайно прудко і усе, наче, горіло у нього у руках, інколи у прямому значенні цього слова, коли він піджарював на вогні ті чи інші страви. У нього на кухні були помічники, кожний з яких був зайнятий своєю справою. Коли ми підійшли до столу – усе було готове до прийому їжі.
-«Приємного апетиту!» - дружньо проговорили наші нові дрізі й помічники, і, з цими словами вони миттю зникли.
-«Ну, дідусю, я й не сподівалася, що ти зможеш мене чимось ще здивувати. Тобі це вдалося!» - з щирим захопленням вигукнула Настуся.
-«Не поспішай. Ти ось скуштуй океанську їжу. А потім поговоримо.» - сказав я, і, з нетерпінням приступив до приємної трапези. Їли мовчки, згідно доброї сімейної традиції.
-«Ну, що скажеш, моя люба»? – запитую.
-«Неперевершено! Я й не сподівалася, що рибні блюда можуть бути такими смачними. Дякую, дідусю!» - а де наші помічники, «шеф»? – не встигла вона вимовити останні слова, як наші нові друзі знову з`явилися у їдальні. Вони миттю зібрали посуд, помили його, прибрали, і, так само швидко зникли, коли робота була завершена. Тільки «шеф» залишився, щоб вислухати наші побажання.
-« Усе було просто чудово, «шеф»! Дуже вдячні!» -і автоматично почала кланятись, на японську манеру. «шеф» почав кланятись у відповідь. Я теж приєднався до приємної процедури. Очевидно, зі сторони усе це виглядало дещо кумедно.
- II –
Продовження буде…
21:35 – 23:00 30.01.2018 Івано-Франківськ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774274
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 30.01.2018
автор: Woody Paul Grey