ДОЖИЛИСЯ МИ, ТАРАСЕ

Дожилися  ми,  Тарасе,
Мабуть,  вже  до  краю...
Гірше  ворога  –  байдужість
Неньку  розпинає…

Нищать  юди  землю  рідну,
Мову  та  культуру,
А  народ  –  мовчить,  чекає
Та  гадає  думу…

Що  ж  то  коїться  у  світі,
Рідний  мій  Кобзарю?
Як  же  Неньці  подолати
Цю  ворожу  зграю?

Як  дивитись  в  очі  дітям,
Що  розповідати..?
Що  нездатні  українці
Волю  відстояти?

Про  яку  ж  тоді-то  славу
Мова  та  ведеться?  
Якщо  рідна  Батьківщина
На  частини  рветься?

Незалежність    Україна
Кров'ю  здобувала!
Щоб  над  нами,  українці,
Нечисть  панувала?

Прокидайтеся,  рідненькі,
Так  не  можна  жити!
І  байдужістю  людською
Матінку  ганьбити!

Повставайте,  люди  добрі,
Здобувайте  волю!
Та  виборюйте  найкращу
Для  Країни  долю!

                                 ©  Олександр  Кобиляков

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774140
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 30.01.2018
автор: Олександр Кобиляков