Єдиний Боже, як таке стерпіти,
Це ж треба так… не вчули і сичі,
З ганьби такої, як не скам’яніти,
Зняли Тараса вчора... уночі.
Ви жи2олюби… зрадники лукаві,
Ті ж біскупи служаки ви - попи.
Нема в вас честі с.ки солодкаві,
Не депутати більше, ви – клопи.
Чужі ви нам, не служите народу,
Ви - авангард чужинської злоби.
Як покручі тупі ославили породу,
Прищем на тілі… нашої ганьби.
За що й відколи зайдам продалися,
За скільки ж продались ви плазуни?
Щоб ви смоли лукаві напилися,
Щоб наші боги з світу вас звели.
У нас з душі не вийняти Тараса,
Не вирвать струни кляті ящури.
Він наша честь, сумління і окраса,
Наш відблиск душ, веселки кольори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773422
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2018
автор: Миколай Волиняк