А раз ми стоїмо, ми живемо!

Це  так  важливо,  що  ти  є.
Проста.  Складна.  У  своїх  мріях.
Ти  поруч.    Світиться  душа.  І  не  черствіє.
Я  хочу  встигнути  усе.  Не  заблукати  у  думок  стрічках.
Моя.  Нетлінна.  Боязка.  Надія.
Лише  душа.
І  воля.  
Ти  і  я.
Щось  там  чорніє?
То  земля.  
І  два  маленьких  деревця.
Хитких.  Слабких.  Коли  не  поряд.
Та  обплітаються  гілки.
Вітри  безсилі.
Спільна  воля.
Доля.
Як  ти  змогла?
Тепло  своє  на  мене  пролила́.
І  висохле  коріння  ожило́.
В  корінні  було  гостре  скло.
Пішло.
А  вітер  вирвав  тебе  з  коренем.
Здавалося,  кудись  несе.
Гіллям  обплетена  моїм.
Воно  тебе  спасе.
Розірвані  навпіл.  Ми  стоїмо.
А  раз  ми  стоїмо,  ми  живемо́!
Весна  ввірвалася  в  останню  мить.
О  як  ми  вдячні,  Весно,  вам
За  цю  блакить    ….
За  ці  струмки.  З  обіймами  трави
Всупереч  всьому  вирівнялись  ми.
І  ожили́.
Яке  ж  жорстоке  іноді  людське  життя.
Ламає  долі,  мов  якісь  гілки.
Але  прийде  весна.  Любові  почуття
Вплете  в  нас  рятівні  свої  стрічки́!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772956
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2018
автор: Дружня рука