Очі ( моєму чоловікові присвячено) .

Коли  б  очі  могли  говорити,
Що  б  повідали  тихо  мені?
Сяють  як  у  щасливі  миті.
І,  як  гаснуть  у  миті  сльози.
Хай  розкажуть  про  все-все  на  світі!
Все,  що  бачили  в  свому  житті.
І  про  сонячне  небо  у  літі.
І  про  дощ,  що  краплить  восени.
Про  казкові  ранки-світанки.
І  про  зоряні  ночі  ясні.
Про  весняну  веселку-веснянку.
І  про  білі  сніжинки  взимі.
Розкажіть,  як  веселим  привітом  
Ромашку  білу  зірвали  з  роси.
І,  як  дзвінко  сміються  діти.
Тішать  душу  дорогі  голоси.
Буду  слухати  не  ворухнуся-
Наші  спогади  добрі  й  сумні.
І  про  "великих,  справжніх  "друзів.
І  про  те,  як  не  стало  їх  по-весні.
А  бобер,  той,  що  "втік"  із  фото-
Посміхаємось  з  тобою  вдвох.
А  дельфіни,  яких  ми  чекали-
Цілий  пляжний  переполох.
Стільки  бачили  рідні  очі.
Не  напишеш  всього  у  вірші.
Лиш  пролягли  у  куточках
Смужки-  журливі  й  смішні.
Я  хочу,  щоб  ті  рідні  очі,
Кольору  неба  і  хвилі,
Сяяли  зранку  до  ночі,
Сяяли  щохвилини.
Я  хочу,  щоб  ті  рідні  очі
Були  повними  мрій,
Щоб  завжди  любили  й  раділи
Під  крилами  довгих  вій.
Я  хочу,  щоб  ті  рідні  очі
Світлом  яскравим  світили.
Щоб  смужки,  ті  що  в  куточках,
Завжди  були  смішними.
Я  хочу,  щоб  ті  рідні  очі
Печаль  і  сльоза  не  гасили.
І  кожного  дня  твої  очі
Тихенько  мені  говорили.
                                               А.  Г.  2015р.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2018
автор: Анитка Галицька