Пруг

Я  читав  ієрогліфи  з  креслень,  
я  до  жовтих  ходив  повій.
Мандарином  у  Піднебесній
їв  я  смажених  змій.

Лісуном  полював  драконів,
крокодилячі  яйця  крав.
Наче  Будда  сидів  на  троні,
накурившись  веселих  трав.

Я  не  зможу  так  тут  ніколи.
Якщо  хочеш  –  з  того  радій.
Місяць  торсає  срібне  воло,
хлюпи  тягнуться  по  воді.

Топче  камінь  скажений  вершник.
Місто  це  не  з  мого  ребра.
Що,  скажи,  тебе  в  ньому  держить?
Крижаніє  вікна  діра.

Світла  тулишся.    Де  вахляр  твій?
Соломинка  під  парасоль.
Мої  правди  тебе  не  варті,
ставлю  все  я  на  карамболь.

Кікс  і  гіпсу  мазок  з  мізинця.
Не  лишилось  мені  шарів.
Через  обрій  дракон  схилився,
промінь  дротом  перегорів.

Націдивши  у  флягу  з  діжки,
взявши  хліба  і  ярких  книг,
я  піду  до  Китаю  пішки
через  тундру,  піски  і  сніг.

Ієрогліфи  –  дивні  квіти.
Ми  збираємо  з  них  нектар.
Ми  радіємо  наче  діти.
Б’ю  клапштосом  в  червоний  шар.

Місто  це  –  борговою  ямою,
ринва  –  лузою  небесам.
А  ти  будеш  моєю  дамою?
Чи  я  знову  лишуся  сам?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772827
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2018
автор: Андрій Дзюба