Ніколи не годуй цю псевдо тварину –
Дурну, депресивну, злоякісну думку!
Бо стане створіння це матеріальним,
Й тебе поглине.
Не тягни до істот таких страв повні руки.
Бо думка така – як скажена лисиця –
До рук йде так дивно, приємно і легко.
А насправді –
Страшна.
Хвора.
Заразна. І лукаво сміється,
Зубами своїми з життя зробить пекло.
Й не питай, що за запах іде від створінь цих.
Гидотний, це запах погибелі й смерті.
На пахучу прикормку зійдуться з всіх кінців
Голодні,
Покинуті,
Нахабні
Десятки таких ще створінь. Хитрі, вперті.
А вже як щось дав… Думаєш, піде сите?
Вдячне таке і до тебе прихильне?
Нічого подібного. Буде просити.
Рости.
Більше їсти.
А не догодуєш – то мститиме. Таке величезне і сильне.
Від великих, як слон, до малих, як воші –
Дивись, як з-під губ їхніх капає слина.
Безпорадні,
Такі ображені,
Такі жалібні,
Такі самотні –
Солодкі такі,
Такі в’язкі
Думки –
Ці дивні створіння – на перший погляд такі хороші,
Затопчуть тебе,
Вип’ють кров,
Пошматують…
Ніколи не годуй цю псевдо тварину!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772562
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.01.2018
автор: Avsian