Через поля веде стежина,
Крізь золотисті пшениці.
В грабовий ліс, там де ожина,
Сліди лишає на руці.
У пшеницях берізка в’ється
І спориші, і спориші…
Стежина в золоті сміється,
Сховавши смуток у душі.
А колоски шепочуть тихо,
Спадають роси на траву.
Ось на дорозі знявся вихор,
Що крутить силу вітрову.
Уже ожина почорніла,
Жнива прийшли за нею вслід.
Роса упала, мов сп’яніла,
Почервонів достиглий глід.
Стежина в’ється між хлібами,
Де хліб достиглий на полях.
Цілую колоски губами,
Що подарила нам земля.
Я йду у ліс по цій стежині,
Тут я ходив багато літ.
Де глід росте, хліба й ожина,
По ній би обійшов я світ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772474
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2018
автор: СЕЛЮК