Дивиться вечір в ніч... Очі великі, сині,
а із мішка, з-за пліч, сиплеться по хмарині.
А із мішка зірки. Вечір, немов дитина.
Хто б то йому сказав, що в дірах його торбина...
Вечір ступає в ніч... Кроки м"які, холодні.
Плаче над світом сич. Діти його голодні ніч перетнуть плачем.
Вечір заходить в ніч, а із мішка за плечем
зорі летять в безодню...
Я у єдиний кут, що ще вцілів від віку,
тиснуся із плачем і думка - не випасти б тільки.
Скільки там ночі ще? Поруч хмарки, як хвильки.
Небо поруч тече, я у мішку тремчу,
а десь на сході ранок палить свою свічу.
Ніч розтрусила іній, вбрала дахи в кришталь
Я в торбі дірявій, синій дивлюся на схід, у даль.
26.12.18.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772275
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.01.2018
автор: Di Agonal