Земля немов місячне поле
Розрите палкими снігами
Будівлі зійшли поневолі
Насіння вдають з себе люди
Стирчать дерева всюди голі
Без листя, мов без пір'я птах
І лишень стужа вередує,
Тримає їх в таких руках,
Які не рік вже обіймають
Таких як він - палких і юних
З метою в серці і в душі,
З метою, що завжди була
Той невимовною ідеєй,
Яка колись у всіх родила
І гріла молоді тіла
До бротьби, свавілля, дії
Допоки зовсім не вмира.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772089
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.01.2018
автор: Єгор К.