О, КВІТКО-МРІЄ!

О,  квітко-мріє!Ти  таки  буваєш  
рожевою,  коли  тебе  купає  
у  перших  сяйних  променях  Ярило,  
Бог  сонця.
Як  вітер  тобі  пісню  виграє  –  
Веселу,  жваву,  про  любов  солодку  –  
таку,  як  персик.
Як  іскорка  із    серця    батька-грому
розпалює  в  очах  твоїх  глибоких  
живинку    дива.  
Як  голос  прабатьківської  землі    
запевнює,  що  плодом  можеш  стати.
Буваєш  ти  блакитною,  о,  так  –
у  світлу  ніч,  залиту  сріблом    зірки,  
загойдану    в  колисці  місяченька,
в  час  сну,    як  небо  янголи  тримають
плечима.
Й  зеленою  буваєш  –  в  час,    коли  
стебло  пускаєш  з  кореня  до  сонця,  
як  простягаєш  ввись  листки-долоні,  
складаєш  світу  перший  свій  верлібр.  
І  жовтою.  Еге  ж.  Коли  тебе  
підошвами  брудними  гаків-слів  
витоптують  всілякі  пописаки.  
І  білою  буваєш  ти,  авжеж  –  
у    час,  коли  в  потилицю  тобі  
зима  глядить  і  дихає  морозом,
чи  обціловують    із  ніг  до  голови  
пелюстки  вишні.
Червоною  буваєш  ще  ти,    так  –  
як  гострий  серп  ненависті  і  злоби,  
бездумності  сліпої  і  глухої
без  жалю  обтинає  цвіт  душі.
О,  квітко-мріє!  Квітко  дорога!
Буваєш  ти    і  чорною,  хоч  прикро  
Константувати  це.  Та  є,  що  є.
Коли  ти  зодягаєшся  у  темне?
Коли  палають  шини  і  будинки
І  дим  влізає  змієм  в  твій  геном.
Коли  снаряди  залишають  вирви
на  полі  посивілої  душі.
Коли  вогонь  ворожості  та  глупства
найвищу  набира  температуру,
На  попіл  перетворює  стебло.
О,  квітко-мріє!  Квіточко  моя!  
Ти  не  здаєшся  навіть  і  тоді.  
Відроджуєшся  з  попелу,  як  фенікс.
Встаєш,  немов  світанок    після  сну.
Летиш  на  сто  розхристаних  вітрах,
У  кулачку  тримаючи    насіння,  
Щоб  кинути  його  у  землю,  десь  
Туди,  де    поряд  подих  джерела.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772082
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)