Ти - гладіатор, не воїн, а раб.
Противник твій бачить, що ти вже ослаб.
Піт й кров течуть з тебе, наче ріка,
Має вбить ворога твоя рука.
На ваш бій дивляться сотні очей,
Навіщо ж вбивати без діла людей?
Хтось виграти має, а хтось програть,
Та все ж, кому вмерти - не вам це рішать.
Ти згадуєш дім рідний і свою сім'ю,
Стискаєш міцніш в руці зброю свою.
Ти б'єшся безстрашно, вбиваєш, однак,
Не встиг ухилитись і впав вже навзнак.
Юрба глядачів кричить тебе вбити,
Сенатор встає вирок оголосити,
Спустивши великий палець униз,
Меч ворога плоть твою швидко прониз.
Забулись народом твої перемоги,
Бо тягнуть твій труп по піску вже за ноги.
Забуто раба так уже не одного,
Відправив б патрицій на бій сина свого.
Тоді б зрозумів він, яка твоя доля,
І як дорога для людини є воля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771945
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 18.01.2018
автор: Podolyanyn